393

Чебурашка – існує!!!

Багато анекдотів, історій і дивних припущень в недобросовісній, щодо тверезості, музі автора Чебурашки Леоніда Шварцмана, виникло з часу масової популязизації цього образу. Створені навіть “зелені” короткометражні анімаціїні ролики на цю тематику, але й досі ніхто з творців слухів і чуток, ще ні разу не поцікавилися в історії, звідки ж усе пішло і чи справді припущення – мають право на життя. Отже в цій статті приведені деякі докази того, що Чебурашка до нас прийшов з життя. Для древніх греків сова була персоніфікацією мудрості. Чому? Тому що ця птиця дуже добре чує і бачить. А мудрість – це в першу чергу спостережливість. Адже хто така мудра людина? Принаймні, для древніх? Той, хто адекватний середовищу, хто правильно реагує на те, що відбувається довкола. А щоб реагувати на щось, це Щось треба помічати. У тому числі чути. Уміння чути інших – взагалі корисно. Чутимеш дружину – нормально житимеш в сім’ї. Чутимеш начальника і колег – встигнеш звільнитися раніше, ніж фірма встигне заборговувати паромільйонний заробіток. Чутимеш вітер – отримаєш естетичне задоволення. А почуєш вчасно шум гвинтів бомбардувальника – встигнеш спуститися в бомбосховище і залишишся живим. Проте, біда людей в тому, що слухати ми, як правило, не уміємо. Ні одине одного, ні бомбардувальника. І увага у нас розсіяна, і мізки вічно зайняті. Не так тим, що відбувається довкола нас, як всякою вигаданою фігнею, на зразок моралі і математики. Але найголовніше – у нас з вами погані вуха. Маленькі у нас вуха. І чутливість слухового нерва така, що кажанам смішно. І зайцям. Котам – і тим смішно. Але дещо можна поправити. Можна, наприклад, прикласти до вуха складену човником долоню. Мудріше від цього не стати, але чутно стає краще. А якщо прикласти щось більше? Без питань. Якраз на спробах розширити і подовжити вушну раковину грунтувався принцип дії слухових ріжків для глухих. Ось таких:

фіглі рідкісні фотографії

У 1880 році професор Майер придумав великі вуха, що не займають рук. Вони спиралися на плечі носія:

докази чебурашки

А те, що «вуха» ці направлені, дозволяло приблизно визначити місце розташування джерела шуму, його локацію. Ну, просто тому, що варто відвернутися від нього – і вже нічого не чутно. Само собою, ледве лиш загуділа авіація у небі, розтруби для вух негайно були поставлені на військову службу. Тепер вони називалися акустичними локаторами і потрібні якраз для своєчасного виявлення ворожої авіації і визначення напряму – звідки її чекати. Ось так ось просто. Жодного радіо – або тим більше лазерної локації. Просто великий розтруб і вухо до нього. Один з перших експериментів на цю тему, провів Рев М. Дж. Бекон і добровольці. Вони допомагали йому, намагаються вслухатись, як летить повітряна куля, Великобританія, 1898 рік:

старовинні досліди

Британський саундлокатор Знак 1, 1914-1918:

Erfahrungen

Пересувний чотирьохтрубний локатор часів Першої світової:

звуколокатори

Американська двохріжкова система, армійський коледж Форт Макнейр (Fort McNair), 1921 рік:

фіглі чебурашка

З такими вухами дійсно можна відчувати себе мудрим, як сова. Інколи, правда, штучні великі вуха (особливо якщо їх більше двох) зчитують стільки інформації, що для її усвідомлення потрібно більш за один мозок. Хоча б два. Чеський чотирьохтрубний локатор 1920-х обслуговувався двома слухачами:

апарат

А ось його половинка. Людина з таким локатором уже ближче за схожістю до чебурашки, правда – мутанта:

чебурашка мутант

Ще один – бойовий чебурашка. Переносний акустичний локатор часів Першї світової:

рідкісні фото

Ще одні військові вухастики:

раритетні фотографії

Японський імператор Хирохито інспектує підрозділ бойових слухових труб, 1930-й:

японська розвідка

Французький локатор 1930-х складався з чотирьох гексагональних фіговин, кожна з яких містила 36 гексагональних ріжків. Обслуговували цю дуру три оператори:

РРР

Британські локатори кінця 1930-х:

слухова фігняфігня для слуху

Супернаворочений німецький локатор RRH (Ringtrichterrichtungshoerer), це вже Друга світова:

фіглі раритетні фото фіглі фото der Antiquitдten

Американський локатор 1943 рік:

американський локатор

А ось акустичний локатор протиповітряної оборони в блокадному Ленінграді:

ленінград локатор

Але по величині вух всіх, звичайно, обскакали всіх британці. Вони в 1920-1930-і роки набудували у себеось таких вуха:

фіглі фіглі фіглізвукове дзеркало

Це звукові дзеркала. Величезна бетонна фігня у формі параболічних тарілок і зігнутої стіни. До цих пір, до речі, стоять. Вони були потрібні для далекого виявлення ворожих кораблів. Там усередині кімнатка, в ній сиділа людина і слухала море. Як би це не смішно чи романтично не звучало, але то була лише робота. Тепер, в розумних країнах, схожі стіни ставлять вздовж доріг, аби транспортний шум відбивався від них і менше заважав жителям сусідніх будинків. Тепер для слухових цілей, користуються високочутливими електронними приладами і більше не носять великі вуха. Ці прилади здатні знімати звук з віконних шиб на відстані в десятки кілометрів. Ось такі натхненники авторів Чебурашки виявлені в історії. А ви далі будете вірити неповноцінним теоріям, з не відомо ким зробленим мультимедійним короткометражкам? Подумайте;-)

Читайте також: