4967

Зелені свята. Свята Трійця

Свято. Зелені свята, дівчата на зелені свята

Ой, земле, радістю умийся -Прийшла до нас Зелена Трійця!

Нехай Господь нам душу гріє, А поле житом зеленіє!

Празник Трійці, після Різдва та Великодня, – одне з найшанованіших свят в Україні. Його ще називають Пятдесятницею, адже Трійця відзна­чається на 50-й день після Пасхи. Назва 'Зелені свята' дуже стародавня, в їх основі лежить куль дерева, культ квітів. З святами повязані барвисті та поетичні народні обряди і звичаї.

Останню суботу перед Трійцею називають «зеленою» або «клечальною». Цього ранку дівчата, діти та молодиці йшли в гаї, на луки збирати зілля: чебрець, полин, любисток, васильки, материнку, мяту, а ввечері квітчали хати гіллям клена, липи, ясена. На зелені свята мали бути замайовані хата, кожний куточок подвіря, стайні, обори, пасіка, ворота. Долівку в хаті встеляли чебрецем, полином, лепехою, букети з чебрецю, мяти, волошок ставили на підвіконні, за ікони клали також квіти, навіть попід стріху на дворі застромлювали лепеху, папороть, клечання. Селяни вірили, що в клечанні ховаються душі померлих родичів, що були вони святими, тому вбирали оселю і подвіря і цим самим освячували своє обійстя, очищали його від усіх злих сил. Троїцьку клечальну зелень зберігали й згодом використовували для приготування лікувального купелю.

‘Клечальна субота належить до поминальних. Цього дня колись влаштовували на могилах тризни та правили в церкві панахиди. Душі померлих поминають саме під час Зелених свят, адже в цей період починає цвісти жито, а за давніми народними віруваннями під час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Покійні предки – це постійні охоронці свого роду, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїм нащадкам.

У неділю зранку люди вбиралися у святковий одяг і йшли до церкви, яка в цей день також була пишно оздоблена гіллям дерев і квітами. Після церкви колись дівчата і хлопці йшли в ліс, де відбувалися ігри, хороводи, співи, жарти. Дівчата вибирали з довгим і тонким гіллям берізки і на самому дереві з того тонкого гілля завивали вінки і співали:

…Ой завю вінки та на всі святки, Ой на всі святки, на всі празники...

Хлопці обережно відламували їх, давали дівчатам, а ті несли вінки з піснями додому, щоб ввечері пустити їх на воду. В кого вінок не повяне, тій судилося довго жити. Чий попливе – та щастя матиме, чий потоне – біду. Після пускання вінків на воду збиралися хлопці і дівчата на вигоні, співали. У цей день і ввечері ходили групами, бо боялися русалок, які виходили з води і гуртом справляли своє свято. За народними віруваннями, вони піснями чарували дівчат та хлопців, щоб залоскотати і затягти у річку. Тому на русалчиному тижні не можна купатися в річці, хіба що попередньо кинувши у воду полин та любисток.

У давнину на Зелені свята населення урочисто йшло «на ниви», діти й дорослі здіймали галас: били в калатала,-дзвонили, співали, щоб «вигнати з поля злі сили». Старійшина села кропив жита свяченою водою. Тепер важко уявити цілком те свято давнє, бо до наших днів дійшли тільки уривки його.

Ще був звичай та третій день свят освячувати криниці (вважалося, що саме в них переховуються русалки). Після церковної літургії селяни йшли хресним ходом до криниць, щоб окропити їх свяченою водою. Спочатку священик освячував громадську криницю, а потім – власні. Господарі, які хотіли позбавитися «нечистої сили в хаті», виставляли біля воріт стіл, накривали його скатертиною і клали хліб-сіль. Відчитавши молитву, священик заходив до хати, скроплював стіни, а потім усі будівлі, «щоб русалки не тривожили обійстя».

Згідно з християнськими уявленнями Трійця -це три обличчя Бога? Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий. Християнське троїцьке свято встановлене в память зішестя Святого Духа на апостолів, після чого вони почали розуміти різні мови і ними говорили, переповідаючи священикам вчення Христа. А на місці зішестя був збудований перший християнський храм. З того часу Трійця вважається днем народження християнської церкви. Згідно з іншою легендою, саме на Трійцю Бог створив землю та прикрасив Ті зеленню.

Хоч Зелені свята повязані з теплою погодою, але в народі застерігали: «До Святого Духа не кидай кожуха». Та що б там не було, а Зелені свята таки відчиняли ворота красному літу. «Трійця, – казали, – трьома святами багата: квітами, травами і румяним літом».

Чому у технічно-компютерну епоху це свято хвилює нас так само, як і наших далеких прародичів? Чи не тому, що в ці червневі дні кожне зіллячко напоєне сонцем і теплом, сповнене жагою жити й родити, що цвітуть жита і буяють квіти? Природа, сягнувши в червні зеніту квітування, ніби стверджує, що життя вічне, невмируще. І кожне людське серце в унісон з природою переймається цією вірою. У ці свята ми вдовольняємо одвічну потребу людської душі – спілкуватися з живою природою.

Нехай цього дня у кожній оселі буде святково й зелено, і в кожній душі – радісно й сонячно!

***

Красиві дівчата у вишиванках плетуть вінки на зелені свята

Зелені свята – дуже давнє народне дохристиянське свято, яке символізує остаточний прихід літа. Це завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі Зелених свят тисячі років лежали культ рослинності і магія заклинання майбутнього урожаю.

З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися ще й Трійцею, яка відзначалася на 50-й день після Паски і співпадала з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених свят.

Деякі тисячолітні традиції і обряди наших пращурів, звичайно, були втрачені і призабуті, деякі були змінені або спрощені, але народна пам’ять все ж таки зберегла бодай елементи і головні атрибути Зелених свят.

Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою.

Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов’язана з давнім культом і святом дерев.

До останнього століття в Україні окремі дерева вирізнялись від інших особливою шаною до них. Це дуб, ясень, явір, тополя, береза, липа. В окремих місцевостях навіть не можна було ламати гілля з дуба на клечання.

Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. По клечання до лісу їхав старший родини (у давнину, звичайно, старший роду). Клечання забирали в хату, на обори, стайні, хліви, несли в комори, клуні, на пасіку. На думку наших пращурів, в деревах оселялися душі рідних – померлих дідів-прадідів. Дід-Ладо – добрий дух предків – опікунів роду – разом з гіллям-клечанням приходив до господи.

Між іншим, серби і греки у дні Зелених свят збирали квіти, плели вінки й несли їх додому, а інші народи, як і українці, оздоблювали свої домівки зеленими гілками дерев, які несли з лісу або «священного гаю».

У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду.

На Поліссі побутував близький за значенням обряд Троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина. А ще відома така молодіжна забава, як завивання берези.

Вранці у Зелену неділю дівчата беруть харчі, закликаюь хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс чи в гай. Там грають, співають, хороводять, а потім сідають і разом їдять все, що принесли. Після цього шукають в лісі молоді берізки, що мають тонкі і довгі гілля-пруття – і з того тонкого гілля на самій березі завивають вінки, співаючи відповідних пісень:

По саду ходжу, виноград саджу

Посадивши та й поливаю,

Ой поливши та й нащіпаю,

Нащіпавши, віночка зів’ю,

Віночка звивши, на воду пущу:

Хто вінка пійме, той мене візьме…

Хлопці можуть допомагати – кожний своїй дівчині – завити вінок на березі.

Ой, зав’ю вінки та на всі святки,

Ой на всі святки, на всі празники…

На всі святочки, на годовії і на роковії…

Звивши вінок на живій березі, хлопці їх обережно відламують і доручають дівчатам. А дівчата забирають додому і пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на Купала, споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до берега, тощо.

Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай їх влаштовували в лісі чи в полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба чи явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене квітами, гіллям, стрічками.

На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.

 

Читайте також: