154

Микола Коліушко: Стан культури… доволі плачевний

Микола Коліушко - Мельник

Сьогодні у рубриці “Інтерв’ю“, буде молодий і талановитий письменник-початківець, Микола Коліушко, він же – Микола Мельник.

Народився Микола  13 лютого не далекого 1988 року, у містечку Воловець, що на Закарпатті. До 2005 року, ходив у місцеву школи. Після закінчення, поступив ЛНУ ім. Івана Франка, де навчався на факультеті прикладної математики і інформатики до 2010 року. Як же ж так сталось, що математик вирішив освоїти літературну ниву? Що стало поштовхом і і які мотиви такого захоплення? Відповіді на ці запитання далі у тексті.

Speckor: Часто письменники згадують, як вони починали писати. Зазвичай стимулом бувають якісь важливі для автора речі чи події, про які хочеться говорити, але є й такі, які зізнаються, що стимулом було прочитання якоїсь книги, після якої закралась думка на кшталт: «Я ж також так можу!». Що ж було поштовхом до цієї справи у Вас?

Микола Коліушко: На четвертому курсі навчання в університеті (три роки тому) працював програмістом в одній з місцевих фірм. Чесно признатися, доволі погано робота в мене клеїлась, до того ж з’явилася ціла купа дрібних проблем іншого роду, в результатом чого незадоволеність власним життям зростала.
Розпочав розбиратись в причинах такого невтішного становища свого. Книжки різні читав, в собі купу часу прокопався, поки не прийшов до деяких позитивних результатів (вирішив кілька власних психологічних проблемок) і не зацікавився серйозно літературою.
І одного прекрасного вечора, сидів я в своєму гуртожитку й замріявся про те яку б чудову книгу міг би написати. В тих мріяннях була забагато молодої самовпевненості й доволі наївні й зухвалі картини тоді в моїй уяві малювалися, але сам внутрішній стан мені дуже сподобався. Щасливим я тоді почувався. Отак все й почалося.

– У Вас вже є успіхи в написанні прозових творів. Навіть розпочато роман. Розкажіть про те, як формувався ваш авторський стиль, що на нього впливало і чи сформований він повністю.

– А ніяк не формувався. Пишу так як пишеться. Чому саме в такій послідовності слова в мою голову приходять? – Сам не знаю. Так просто стається. І мене це повністю влаштовує. Взагалі, не люблю вчених розмов про те як повинні писатися прозові твори. Зазвичай, такої пустої балаканини значно більше ніж самих творів 
Але, мушу зізнатись, доволі неграмотно зараз пишу і дуже часто цілком справедливо отримую за це заслуженого копняка від людей, що щось розуміють в філології. І над цим треба ще попрацювати. Нікуди від цього не втечеш.

– Останнім часом в Україні швидкими темпами розвивається мережа інтернет. Я знаю, що Ви маєте власний сайт-блог. А от як Ви ставитесь до соціальних он-лайн мереж, які створені спеціально для письменників (http://rukopis.org.ua, http://litclub.org.ua, http://gak.com.ua, http://www.poetryclub.com.ua, http://probapera.org). Що це може дати Вам, як автору?

– Мало що дає. Достатньо подивитися на кількість коментарів на такого роду сайтах. Все це якось поза економікою і цим все сказано. Я це дуже добре зрозумів на прикладі власного сайту. Коли він існував сам по собі, відвідувань було вкрай мало. Почав рекламувати його в звичайній соціальній мережі (вконтакті) відвідуваність на порядки зросла. Це був свого роду маркетинговий хід і цим теж треба серйозно займатись, а не надіятись, що я, такий чудовий хлопець, виставлю щось в інтернет і всі це оцінять. Чудес не буває.
Хоча, позитив безперечно є. Принаймні можна подивитись на реакцію публіки.

– Як би Ви оцінили стан культури в Україні. Яка роль літератури у цьому. І декілька слів про сучукрліт.

– Стан культури… доволі плачевний. Хотілося б щось більше сказати, але доволі погано орієнтуюся в ситуації, тому не буду.
Щодо сучукрліту – він різний. Читав Матіос – подобалось. Дашвар – нормально. Пару разів спробував читати епатажних авторів і якось не вийшло. Прочитаю кілька абзаців і закину. Якісь вони бусурмани трішечки. Занадто багато моральних цінностей відкидають, які для мене доволі важливими є. Про інших нічого сказати не можу, якось більше класику читаю.

– Чи слідкуєте ви за літературним життям в Україні. Може відвідуєте фестивалі, літературні зустрічі, вечори, читання?

Нажаль, не відвідую.

– Які плани у вас на найближче майбутнє, чи готуєтесь видати збірку?

– Плани різноманітні, а як все складеться – буде видно.
Зараз пишу роман, але дивлячись на те, що займаюсь ним тільки після роботи, писатися він може досить довго.

– Де і коли буде проходити Друга світова війна?

– (Думаю, малася на увазі третя, або я чогось не зрозумів) Хотілося б сказати в серцях та головах людей, але вона вже й так там не одне сторіччя відбувається.
Щодо воєнного конфлікту, сподіваюсь нічого не буде.

– Як ставляться ваші рідні і близькі люди, до вашого творчого захоплення. Чи відчуваєте ви підтримку? 

– Спочатку тривожно. Все таки, робота програміста більш приземленою є, а в письменництві на рахунок перспектив все дуже туманно. До того ж сталося все доволі спонтанно й ніхто від мене такого кроку не очікував. Завжди всі сприймали мене як математика, а тут таке… Коротше кажучи, весело було ☺.
Хоча багатьом і подобалась моя писанини, всі (крім мене) розуміли, що способів заробити на літературі в нашій країні не так вже й багато є, а звідси й суперечок ціла купа виникала. Але нічого, з часом, коли пройшов перший порив, повернувся до мене здоровий прагматизм, а з ним і підтримка оточуючих.

– Англійці люблять покидати кого небудь, не прощаючись. Але не хотілось би так закінчувати нашу розмову. Може ви маєте якісь поради молодим письменникам-початківцям? А також побажання читачам.

– Щодо порад початківцям, – а я й сам себе таким вважаю, – побажаю не брехати у власних творах.
А читачам – насиченого життя. При такому, значно більша знайомих ситуацій зустрічатиметься в хороших книгах.

Читайте також: