434

Оксана Боровець “Балансувати між майстерністю і щирістю”

Сьогодні у нашій рубриці “Інтерв’ю“, ми маємо можливість познайомитись із ще однією цікавою і творчою особистістю – Оксаною Боровець. Поет, фотограф, редактор корейського журналу, як зазначено у офіційних русурсах: народилася, вчилася,  живе у Києві. А також малює, танцює і бере активну участь у літературному житті України.

Оксана Боровець

Усі талановиті люди мають свої теорії і переконання в тому, звідки до них приходять ті чи інші слова, ідеї. Що ж стає основою для вас: Як відбувається момент зародження творчості?

– Момент творчості завжди незримий, непоясненний, його не можна розібрати по деталях, інакше зникне та чарівна таємничість, яка і відрізняє автора твору від пишучого пристрою.

Більшість митців розказують про музу, що їх надихає і про саме натхнення, як про щось божественне, але водночас ці поняття дуже аморфні і не пояснені. Може спробуєте описати свої, якщо є такі?

– Музи немає. Є саме життя, що виносить на поверхню буденності якісь деталі, образи, що зрештою виливаються у вірш. Іноді на думку просто спадає слово, словосполучення, рядок, з якого потім виростає весь твір. Так, до прикладу, було з недавно написаним віршем «это дерево будд…». Стояла, мила посуд – тут цей образ «дерево будд». Думаю, поки закінчу з посудом, точно забуду. Так у мокрих рукавичках і писала вірш))

Також часто люди згадують про лінь, ніби саме вона є каменем на шляху, що стримує будь-який творчий потік. Яке ваше ставлення до цього?

– У моєму випадку це не лінь, а брак часу або незручність ситуації. Добре пишеться у громадському транспорті. Але поки зробиш спробу вийти з маршрутки на своїй зупинці, забудеш не те що рядок, а власне ім’я;)

Що потрібно фотографу, аби внести жилку творчості у фотографію, адже знаємо багато таких професіоналів, в яких є лише хороша техніка, а всі фото – як мертві скульптури однієї фірми на кладовищі.

– Щирість, напевне. Тут і в поезії, і в фотографії схожа ситуація. Найкращими творами – душевними, відкритими, пронизливими – є ранні твори. Пізніше, із «підвищенням кваліфікації» зростає техніка, але кудись зникає неповторна щирість автора, його відкритість. Певно, це і є одним із головних завдань – балансувати між майстерністю і щирістю, щоб за бездоганною зовнішньою оболонкою було видно душу автора.

Як ви ставитесь до цифрового чаклування (обробка фото в ФШ) над фотографією, чи припустимо і чи не омертвляє це її.

– Особисто я не доросла до того рівня, щоб знімати без подальшої обробки. Я люблю портретний жанр, а в ньому без цього важко обійтися.
Що стосується фотографії загалом, на мою думку, байдуже, якими засобами користується автор, головне, щоб твір залишив слід у душі глядача, читача тощо. Звісно, якщо мова не йде про важливість достовірності фото чи якихось моральних питань.

Що таке метафізика?

– Поняття не маю.

Що зараз актуально писати для читача?

– Зараз актуально було б писати пояснення до твору, бо часто буває важко зрозуміти, про що ж іде мова;)
Щоб говорити про актуальність, треба, певно, уточнювати, для якого саме читача. Я купую книги у букіністичних лавках, тож для мене не існує питання актуальності.

Чи дотримуєтесь ви думки, що для того, аби вас друкували у періодиці, альманахах, чи окремих збірках, потрібно писати те, що люди читають?

– Достатньо писати те, що читають редактори цих видать.

 А чи є бажання бути надрукованим, якщо так, то де і яка мета цього бажання?

– Звісно, якщо я виношу свої твори на загал, то маю певні амбіції щодо їх визнання. Будь-яке друковане джерело інформації передає більше інтереси видавця аніж читача. Я хотіла б бачити свої твори у нотатках читачів, на їхніх особистих сторінках у соцмережах. Якось так.

Банальне запитання – оцініть стан сучасної культури, який вклад у неї може зробити кожна людина і що для цього потрібно?

– Є багато талановитих людей серед музикантів, поетів, фотографів, художників, але вони стоять поза масовою культурою. Хотілося б змінити цю ситуацію. Робити нічого не треба, головне, хоча б не заважати.

 Хто, на вашу думку, має бути прикладом для сучасної України, а хто є?

– Важко відповісти.

Що зображено на цій картинці:

Тест Роршаха

– Здається, розчавлена на асфальті кішка. Тільки якщо це говорить про мою маніакальну схильність, не пишіть цього. (авт. ні все зі схильностями добре – вони творчі)

Декілька слів для читачів.

– Побажання читачам – більше проводьте часу з рідними людьми. І вдягайтеся тепліше, на вулиці холодно.

*

Для детальнішого ознайомлення з творчістю Оксани Боровець, достатньо підписатися на оновлення її офіційної сторінки у контакті: vkontakte.ru/oksana_borovets.
Або ж відвідати особистий блог: welob.livejournal.com.
А на “десерт”, дві вибрані поезії:

странное

Я не люблю того, кого люблю.
Кого не помню, кто во сне приходит,
А в жизни ничего не происходит:
Работаю, читаю или сплю.

Как скучно жить – глядеть на пыльный дом,
На стопки книг, на волосы у слива.
Я не желала быть тогда счастливой,
Несчастной не хотелось быть потом.

Казалось, это все – конец главы,
Как оказалось – вырваны страницы,
Приснится сон – комета или птица,
Замок или петух без головы.

Не думай. Будет все наоборот
И вспомнится навязчивым виденьем,
Луной, закладкой в книге, птичьим пеньем.
И пройдет.

****

Дивитись в очі надто пізно,
Не треба кликати назад,
Бо я, ти ж знаєш, не залізна.
Ще й ця гроза…

Під капелюхом парасолі
Зігнуся втричі і піду.
Мені пасує мокрий колір
На біду.

А вже пізніше – вдома – сяду
І до щоки покличу дощ.
Собі – твоїй – кричу поради.
Помовч.

Ковтаю сльози і давлюся:
Замало перцю ти поклав.
Зелену бруньку зжерла гусінь
Без приправ.

Самотніх – сотні. Чуєш, сотні!
Ти долучив мене до них.
Колючий дощ початку жовтня
Затих.

Читайте також: