250

Фантастична новела

Писав осьтаннім часом щось з області фантастики, але це не наукова, бо в науці я доволі мілкий. Просто передсонні записки. Сюжет новели ще не складений, все спонтанне, тому багато має бути ляпів. Проте щось та й пишу. Також не знаю мети. Але ось вже доволі тривалий час не заглядав до цієї новели. Спробую опублікувати дещо звідти, можливо це стане мотивацією до закінчення цих записок. До того ж, щось більше ще не вдавалося закінчити, тому примус якийсь потрібно вигадати. Може цього разу потраплю в ціль 🙂

Вступ

Я не пам’ятаю, як сюди потрапив і чому тут опинився. Я також не знаю хто ми. Але я знаю що я тут і я є. Мої знання уже наповнені моїм несвідомим і я не знаю чого від себе очікувати, бо вони затерті дзеркальними стінами. Моє тіло уже звикло до цього світу і я нічим не відрізняюся від інших. Інші теж уже звикли до мого тіла і дали йому назву – П’ятий. Я не знаю що ця назва означає і чому вона означає мене. Я лише знаю, що звик до цієї назви і що вона – це я.

Важко повірити, але я, ніби, прокинувся у сні. Усе, що було “до”, затерте так, як ми затираємо пам’ять з часом. І лише фотокартки нагадують, іноді, про забуті деталі прожитого. У мене ж немає навіть цих фотокарток. Я просто є! З’явився у тілі нізвідки. Усвідомив себе і зараз вам про це розповідаю.

Частина перша

Я П’ятий і я вмію думати, я вмію розмовляти. Не завжди розумію що я кажу, але більше не розуміють інші те що я кажу. У нас примітивна мова, доводиться говорити завжди про одне і те саме, але різними словами. Формально – говорити про одне й те саме, фактично – про різне. Доводиться частинами пояснювати через абсурдні приклади якусь думку, яку хочу пояснити. ККД нашої мови менше 10% і я досі справді не розумію чому я П’ятий, хоча й уже звик до цього. Я ніби увірвався у чуже тіло і життя.

Раніше я не мав часу, але зараз все оцінюю часом. Це якась дивна річ. Як пояснює мені моя пам’ять, час – це сукупність подій, що вона зберігає і чим більше подій слідує за згаданою, тим більше часу від неї пройшло. Він ніби відстань від події до події, де навіть думки є частиною цих дій. Хоча не завжди думки вкладаються в час. Іноді він втікає без значення в роздумах. Мабуть тому, що вони не заслуговують бути подіями.

Усі мої спогади вкладаються в сни і весь мій час – це сон, я ніби увірвався посеред нього і хочу вгадати, що відбувається навколо.

Я П’ятий і знаю Шостого, Сьомого і Дев’ятого. Ми схожі і спогади наші схожі. Всі пам’ятають Першого, Другого, Третього і Восьмого. Але спогади про них так само обриваються, як ми вриваємося в свої тіла зараз. Хоча про те, що тіла дійсно наші, ніхто із нас не може говорити впевнено. Ми просто є і були. Хоч і свідомо ми лише зараз.

Ми живемо у дивному світі. В нас є чіткі завдання і місія. Щодня вони не міняється, а лише повторюється. Ми вважаємо, що час циклічний. І події, які його визначають міняються лише назвами, які їх знаменують. Так, наприклад, як зникнення Першого. У ньому щось було, кажуть, що це гнівило розпорядників і його забрали. Так забирають з часом кожного, цикл замикається. Найлогічніше – час циклічній. І повторення з дня у день нашої місії тому доказ.

Ніхто з нас не знає напевне для чого ми і яка наша мета. Ми просто виконуємо дії. З дня у день, при цьому не знаємо результату. Так, наприклад, як шостий. В нього місія контролю, у його квадрат поступають кремнієві кристали із атомним напиленням провідних зв’язків. Шостий перевіряє це напилення на цілісність і збої. Каже, що знає більше десяти мільйонв різних комбінацій кристалів і напилень. Знає яке точне їхнє розташування і форма. Але для чого вони і чому вони саме такі – він не знає. У його місію ці знання не входять.

Квадрати – це наші площадки, де ми виконуємо місії. Вони обладнані системами, що нас живлять. Щодня перше по плану – підключення до енергоблоку. Це не складна процедура і взагалі однозадачна, але від неї залежить наша ефективність і повноцінне функціонування. Бо єдине джерело, звідки ми можемо отримати потрібні речовини – це ошийник від енергоблоку. Звідти через катетери прямо у вени повільно вводиться в організм рідина, що містить необхідні речовини в необхідних дозах для нормального функціонування наших тіл.

Регенерація діяльності проходить у вигляді сну. Після денної норми, ми від’єднуємося від енергоблоку і йдемо у свої комірки. Це невеликі блоки у стіні, отвори яких розміщені матрицею 5*5 по обидва боки коридору. Ці ящики автоматично висуваються, щойно ми підійдемо, коли ми вкладаємося, вони засуваються назад. На верхні комірки можна піднятися за допомогою драбини. Що прикріплена збоку кожного стовпця. Внутрішня поверхня спальних комірок зроблена з еластичного і гнучкого матеріалу. Він жовтого кольору, текучий і з надзвичайною силою поверхневого натягу. Цей матеріал комфортно огинає тіло, але не проривається на поверхні, а вентиляція зверху забезпечує постійний доступ до кисню. Ось так ми відпочиваємо.

Моя місія не складна, полягає у нарощенні м’язів на карбоновій основі. Я їх випалюю з біопорошку, який подається на модель через поляризаційні сопла. Після чого подаю мікроімпульси, перевіряючи цим, чи справно наростив тканину. Місія хоч і не складна, але сам процес нарощення – це мистецтво. Я пишаюся своєю місією і тим, як її виконую.

Усі вихідні матеріали нам подає магнітний конвеєр, він же забирає готові і перевірені. Ми не знаємо звідки і куди все прямує, і не дуже цікавимося.

Я тут і я є. Іноді мені здається, що щось не так. Ніби частина мене десь не в мені, або ж навпаки я тут, але дуже зжатий і обмежений. Так само, як море вкладене в бочку. У такі моменти я відчуваю безпорадність і ця фабрична циклічність стає чужою. Мене цікавлять пластини з кремнію, цікавлять біочастини, які я генерую, цікавить принцип роботи і технологія цих механізмів, цікавить куди це все йде, звідки береться і для чого існує…

Наше приміщення замкнене, прохолодне і металеве. З усіх сторін нас оточує сіруватий, матовий метал. Але він без запаху, значить не окиснений. Все чисто і сухо. Стелі в нас немає, або вона є, але десь далеко. Світла звідти не видно, натомість з боків, у верху, по периметру одне навпроти одного розміщені світлові джерела. Вони заливають нас денним світлом і не впускають погляди за свої межі. Наші квадрати, як і спальні комірки розміщені по обидві сторони коридору і є окремими кімнатами. Усе доволі тісне, дух замкнутості присутній всюди, де б ти не був. Але наша звичка міцніша. До того ж, успішне щоденне виконання місії, приносить задоволення. І заспокоює.

Друга частина →

Читайте також: